Мене звати Володимир Касьяненко. Ще два роки тому я взагалі не орієнтувався ні у вині, ні в його виробництві, але пив і вибір робив або за етикеткою, або за знижкою на умовно дороге вино, відштовхуючись від логіки дорого = добре. У той час мій батько Микола Касьяненко вже четвертий рік займався своїм хобі, а саме виробництвом вина і на той момент вже сильно просунувся, під цим я маю на увазі, що він зробив якусь кількість помилок на яких навчився і, найголовніше, перейшов на технічні сорти винограду. Його заняттям я взагалі не цікавився і плоди творчості практично не пробував.
В Києві вже вчетверте чи вп’яте проходив фестиваль Kyiv Food and Wine Festival, на який запросили батька і йому потрібна була допомога, бо захід насичений і впоратися одному складно. Я звичайно погодився, але до батька у мене була одна умова – розповісти мені абсолютно все про його вино, тому що я хотів розуміти, що я буду продавати та відповідати на будь-які питання людей, що цікавляться. Фестиваль пройшов чудово. Там були “хворі” вином люди, які говорили тільки про нього, здається вони заразили і мене. Завдяки Kyiv Food and Wine Festival, точніше нашій участі в ньому і відбулися наступні події.
Після фестивалю стало цікаво, а що там далі взагалі, у цьому винному світі, тож купив першу книгу про вино, рівня “вино для чайників”, потім ще пару і почав періодично відвідувати дегустації, стало ще цікавіше. Цікавлячись почав зустрічатися та знайомитися з людьми, які теж пов’язані з вином, кожен ділився якимись думками та баченням, що теж позначилося на мені. З’явилося бажання зробити сімейну виноробню кращою. Згодом змінили назву, пляшку, этикетку, пробку, ковпачок та почали проводити локальні дегустації.
За цей час інтерес все не пропадав, я почав думати про освіту і знайшов цікавий університет у Німеччині, який вважається одним із найкращих у світі, його назва Hochschule Geisenheim University. Умови вступу – знання німецької чи англійської, а друге – піврічна практика на виноробні, але з умовами. Виноробня має бути повного циклу, від власного виноградника до готової пляшки на полиці магазину і завдання майбутнього студента відпрацювати у певних відділах, для того, щоб зрозуміти як працює виноробня і в кінці все також мати бажання пов’язати своє життя з вином.
Далі було тривале листування з університетом, вивчення німецької та пошук практики. Хотів би наголосити на пошуку практики. Практику не обов’язково проходити в Німеччині це можна зробити і в будь-якій країні світу, але в Україні я такої практики не знайшов, та ще й оплачуваної, тож почав пошук у Німеччині. Рецепт для пошуку був дуже простий. Я написав мотиваційний лист для чого мені потрібна ця практика, далі на сайті організації VDP (https://www.vdp.de), яка класифікує німецькі вина, взяв поштові адреси виноробень, які входять до цієї організації та почав просто надсилати заявки з проханням надати мені її.
Відправив приблизно 70 заявок і згодом отримав лише одну відповідь, від виноробні Dr. Loosen/Villa Wolf, зі словами, що вони з радістю нададуть мені практику. Спочатку подумав, що це якийсь жарт, бо тільки одна відповідь і вона позитивна. Виявилося, що все правда. Також дізнався, що я отримав позитивну відповідь від однієї з найкращих виноробень Німеччини та у певних категоріях однієї з найкращих у світі, чому здивувався ще більше. Після наших усіх домовленостей кілька місяців пішло на оформлення контракту для найму та посольства, щоб отримати візу.
Контракт на руках можна подаватися на візу. Посольство вимагало багато різних документів, на збір яких пішло кілька тижнів. Після подачі в процесі розгляду запитали у мене ще пачку. У результаті пакет документів – це понад сто аркушів всього підряд. На візу я чекав десь три місяці, за цей час я вигадав сотню причин, чому мені її дадуть і стільки ж, чому ні. У результаті отримав свій паспорт, в якому була віза і я поїхав на практику, яка тривала майже півроку.
Практика почалася з самої виноробні, де я місяць працював із вином Dr. Loosen. “Робота з вином” звучить ніби ти тільки з ним весь свій робочий день, але на практиці це все інакше, 20% часу ти працюєш з вином, а решту 80% ти миєш все, з чим кантактувало це вино. На виноробні обов’язково потрібно мити те, де було вино і дуже ретельно, з гарячою і холодною водою, тому що все це мікроорганізм, який залишившись у бочці, шлангу, танку або деінде, з легкістю зіпсує вам сусло або готове вино, з яким буде контактувати у майбутньому. Як би ти акуратно не намагався все мити, у будь-якому випадку ти промокнеш, тому виноробня – це також бути наскрізь мокрим о 8-й ранку, якщо раптом щось пішло не так. При цьому ти можеш бути мокрим як від води, так і від вина.
Далі розпочався мій місяць виноградників. Напевно, це був для мене найскладніший етап, тому що практично всі виноградники Мозеля розташовані під високим градусом нахилу і крім роботи потрібно ще встояти на ногах на цих схилах. Також робочий день, тут він починається о 5:30 ранку, а вставати потрібно було о 4:30. Робочий день перетворювався на вихідний, лише за умови дощу, тому стежив за погодою як ніколи і радів усім опадам. З робіт у той період робили обрізку лози, обрізку листя, напрям лози, підв’язку виноградників та обробку від різних хвороб. Можу сказати однозначно, що враховуючи всю складність роботи, це були надзвичайні світанки. Мозель – це особлива Німеччина і щоранку було просто дивовижно.
Через місяць виноградників з радістю нагадав, що мені час в інший відділ і я перейшов в експорт. Це відділ, звідки вино відправляється у всі країни світу, де воно доступне до замовлення. Якщо у всіх інших відділах є активний сезон і менш активний, то у відділі експорту активно абсолютно завжди, бо немає такого періоду у світі, коли люди п’ють менше вина, вони його п’ють завжди. Я збирав замовлення та етикетував пляшки для всіх континентів нашої планети. Також робив багато іншої роботи. Залежно від рівня вина, залежить те, як воно виглядає зовні. Тут я дізнався, що таке, коли вино в “дуже дорогому одязі”, тому що доводилося працювати багато саме з вищою лінійкою вин Dr. Loosen. У результаті відділ експорту тривав два місяці, бо ми один одному сподобалися і там якраз потрібні були люди.
В один із робочих днів в експорті мені запропонували поїхати на виноробню Villa Wolf, тому що там активний сезон, не вистачає людей, і я з радістю погодився. Зібрався та переїхав до міста Вахенхайм, регіон Пфальц. Це був особливий період практики, що, напевно, найбільш запам’ятався, з ряду причин. По-перше, я ніколи так не працював, за півтора місяці роботи не було жодного вихідного, бо активний сезону. Працювали з 7-8 ранку до 10-11 вечора. По-друге, працювали тільки втрьох, два винороби та я. На нас трьох у нас було десь триста тисяч літрів вина і кожен танк із вином щодня вимагав якихось робіт. На цій виноробні було все одночасно, вранці збирання, в обід переробка, далі миття всього обладнання, після відправлення сусла в інший танк, далі знову миття. По-третє, за цей місяць я отримав інформації більше, ніж за весь попередній період, тому що я працював безпосередньо з виноробами, з ними ж жив на виноробні і був з ними 24/7. Все це давало відчуття того, що ти є частиною чогось дуже значущого, крутого та грандіозного, але насправді так воно й було.
Наприкінці практики мені не хотілося їхати і хотілося водночас. Не хотілося, тому що я ще стільки всього не дізнався і було бажання продовжувати працювати з вином, щоб отримати якнайбільше нової інформації та знань. Також хотілося їхати, бо я відверто страшенно втомився від такого графіка роботи.
Кожен день практики – це фізична робота різного характеру, залежно від того, де ти працюєш. На тобі завжди є велика відповідальність, бо ціна помилки дорога. Кожна пляшка вина містить у собі величезну роботу на всіх етапах виробництва та безумовно вчить повазі. Коли ти наповнюєш свій келих цим вином, ти починаєш по-іншому до нього ставитися. Загалом уся практика для мене виявилася серйозною школою, після якої ти стаєш іншим. Здивувався, наскільки це логічно, давати її. У моїй голові було багато романтики щодо виноробства, а ця практика змінює це. Я побачив, що таке виноробня високого світового рівня в такому конкурентному середовищі. Виноробня в таких умовах – це складний механізм, в якому задіяна велика кількість людей, їх праці та віддачі. Контроль якості на всіх етапах виробництва, відсутність будь-яких компромісів на цих етапах, все має відповідати лише високому рівню. Все описане вище змушує замислитись, а чи дійсно я хочу далі, чи може залишити все на рівні хобі. У будь-якому випадку я багато отримав завдяки цій практиці і це найголовніше!
Автор: Володмири Касьяненко.
Підписуйтесь на телеграм канал “Просто про вино“, щоб бути в курсі усіх актуальних подій про вино.
13,921 total views,
